Експозиція «Карпати» у Пирогові
Гуцульські ґражди-фортеці, бойківські хати під ґонтовими дахами, лемківська церква з аркадами та водяні млини серед смерек — ціле гірське село на трьох пагорбах музею.
Верховина в Пирогові: будівельні традиції Карпат
Карпатський сектор — один із найбільших у музеї: три пагорби загальною площею 30 гектарів, де відтворено рельєфи гірських і рівнинних районів Івано-Франківської, Закарпатської та Чернівецької областей. Експозиція складається із секторів «Буковина», «Гуцульщина» та «Закарпаття».
Тут зібрано 13 садибних комплексів та окремих будівель, у яких демонструються тисячі предметів хатнього вжитку, знарядь праці та вироби народних майстрів. Кожен експонат засвідчує мистецьку культуру етнографічних груп регіону — гуцулів, бойків і лемків.
Головний будівельний матеріал Карпат — дерево: жодної глини чи саману, всі споруди — суцільні зруби зі смереки, ялиці, бука чи дуба. Стіни не обмазують і не білять, залишаючи природний колір деревини, що темніє до золотисто-коричневого. Двосхилі дахи криті ґонтом, драницею чи соломою; широкі піддашшя захищають стіни від гірських дощів і слугують для сушіння сіна.
Символ сектора — храм Покрови Пресвятої Богородиці, в якому щонеділі відбуваються служби, а двічі на рік — на Обливаний понеділок і Покрову — відзначаються загальномузейні свята. На території діють виставки «Різьблені та мальовані скрині Карпат» і «Художнє ткацтво Буковини».
Схема Карпатського сектора
Карта сектора на трьох пагорбах. Номери на карті відповідають нумерації пам’яток у списку нижче.
Архітектурні пам’ятки сектора
Кожна садиба перевезена з гірського села та наповнена оригінальними предметами побуту гуцулів, бойків і лемків.
поч. XX ст.
1. Садиба із с. Великий Кочурів
Буковинська садиба заможного хлібороба початку XX століття з традиційним трискладним плануванням: світлиця, сіни, житлова половина. Оригінальні стіни та інтер’єр передають атмосферу рівнинної Буковини — одного з трьох субрегіонів карпатської експозиції.
сер. XIX ст.
2. Садиба із с. Коритне
Хата середини XIX століття з Буковини: світлиця, сіни та хатчина. Зовні стіни не мащені — лише декоративні смуги навколо вікон і дверей, що підкреслює природну красу дерева. Останній власник — Микола Курик.
XIX ст.
3. Комора із с. Княже
Господарська споруда покутського Підгір’я: однодільна комора, рублена зі смерекових колод, з піддашшям на стовпчиках. Дах чотирисхилий, критий солом’яними парками колоссям донизу — так зерно залишалося сухим навіть у тривалі дощі.
XIX ст.
4. Хата із с. Стеблівка
Типова пам’ятка народної архітектури південного Закарпаття. Рідкісна особливість: майже вся деревина хати оригінальна й зберегла первісний вигляд. Камерне планування та низькі призьби відтворюють мармароські будівельні традиції.
XVIII–XIX ст.
5. Хата із с. Теребля
Найстаріша закарпатська хата в експозиції «Карпати»: за даними дослідників, XVIII століття. Належала родинам Оросів і Романів. Архаїчна конструкція зрубу показує, як будували у верхів’ях Тиси до доби класичних мазанок.
XIX ст.
6. Хата із с. Медведівці
Традиційна садиба Мукачівщини XIX століття: світлиця, сіни, комора. Стіни рублені з букових кругляків; шпарини закладали клинами, обмазували глиною з половою та білили з обох боків.
XIX ст.
7. Хата із с. Стричава
«Довга хижа» — лемківський тип житла: хата, сіни, комора, стодола й стайня встановлені в один ряд під спільним дахом. Лінійна композиція дозволяла господарювати, не виходячи з-під даху в негоду.
XIX ст.
8. Водяний млин із с. Пилипець
Наливний водяний млин Закарпатської Бойківщини XIX століття, збудований на стрімкому потоці, що витікає з водоспаду Шипіт. Родина Пирчів тримала тут також валило для сукна і ступу; 1946 року млин переобладнали на два водяні колеса.
1807 рік
9. Хата із с. Синевирська Поляна
Хата 1807 року — один із найстаріших бойківських зразків у музеї: арочні одвірки, фігурне обрамлення вікон, профільовані консолі. За розповідями родини Калиничів, сюди заходив Микола Шугай — останній опришок Закарпаття.
кін. XIX ст.
10. Хата із с. Сімерки
Характерний зразок житла лемків у басейнах річок Тур’ї, Латориці та Ужа. Останній власник — Іван Рогулич. Двокамерна будівля з великою глиняною піччю демонструє північно-західний закарпатський варіант лемківської хати.
поч. XX ст.
11. Хата із с. Розтока
Трикамерна хата початку XX століття: «хижа» розташована між сіньми та коморою. Стіни житлової частини рублені зі смерекових плениць, господарські — з кругляків. Перед хатою — відкритий піддашок для господарських робіт.
сер. XIX ст.
12. Хата із с. Рекіти
Класика будівництва Закарпатської Бойківщини середини XIX століття, що вирізняється високими художніми якостями: досконалі пропорції зрубу, охайне різьблення й старанна укладка покрівлі. Один із найпоширеніших типів бойківського житла.
XIX ст.
13. Церква Покрови Пресвятої Богородиці
Класичний зразок лемківської сакральної архітектури: двозрубна триверха церква, рублена з ясена й дуба в техніці «ластівчин хвіст», крита ґонтом. Верхи наростають зі сходу на захід, довкола центрального зрубу — аркади. У храмі досі щонеділі відбуваються служби.
кін. XIX ст.
14. Хата із с. Липовиця
Рідкісний зразок архітектури Східної Бойківщини кінця XIX століття: тридільна рублена хата, крита соломою, з навісом-«шопою». Архаїку підкреслюють волокові вікна, курна піч і гряди для просушування одягу та конопель.
поч. XX ст.
15. Чотиригранна комора із с. Кривопілля
Споруда початку XX століття з давніми традиціями гуцульського будівництва: сезонне житло лісорубів. Посеред підлоги — кам’яне ватрище (вогнище), на якому готували їжу та сушили одяг після гірських лісорозробок.
XIX ст.
16. Ґражда із селища Верховина
Ґражда — гуцульська садиба-фортеця: житлові й господарські споруди з’єднані високими зрубними стінами з піддашшям і брамами. Будівничий — майстер Іван Могитич, перший власник — війт Верховини Петро Юрук. У чистому дворі — хата, чотири комори та притули.
XIX ст.
17. Хата із с. Шепіт
Типова гуцульська хата на дві половини з традиційними напівкурними печами. До хати приєднані хатня комора і притул; перед фасадом під піддашками — надвірні лави, де відпочивали та працювали. В інтер’єрах — народні меблі й промисли Гуцульщини.
кін. XIX ст.
18. Хата-бухня із с. Шепіт (присілок Рунок)
Бідняцьке житло Гуцульщини кінця XIX століття, яке місцеві називали «бухня» — «те, що валиться». Смерековий зруб утеплений мохом і клинцями-«плішками»: «Коби не плішка і мох, то майстер би здох!», — кажуть старожили.
XIX ст.
19. Кузня із с. Дземброня
Типова виробнича споруда Гуцульщини XIX століття: ковальське горно, міхи та набір інструментів. Кузні ставили на узбіччях — сюди зводили реманент з усього присілка, а коваль був поважною людиною в гірській громаді.
кін. XIX ст.
20. Ґражда із с. Яворів (присілок Буковець)
Замкнутий гуцульський двір, зведений наприкінці XIX століття майстром Дмитром Бучуком для своєї родини. Сьогодні в ґражді діє виставка «Дім Памфіра» — костюми та реквізит фільму «Памфір», чиє свято Маланки знімали в цих декораціях.
кін. XIX ст.
21. Хата-бухня із селища Верховина (присілок Кривець)
Маленька хата-бухня загальною площею 15 м² — типове житло бідних гуцулів кінця XIX століття. До 1901 року належала Романюку, після чого хату купили й перевезли в іншу частину села. Двокамерна: хата та сіни.
XVIII–XIX ст.
22. Хата із с. Бережниця
Один із архаїчних зразків житла Гуцульщини XVIII–XIX століть. Під час перевезення до музею в підвалинах знайшли розрубану монету 1690 року — Священна Римська імперія, імператор Леопольд І Габсбург. Такі монети ховали «на щастя» в основі житла.
поч. XX ст.
23. Восьмигранна колиба із с. Волове
Реконструкція восьмигранної колиби початку XX століття — тимчасового житла гірських лісорубів. Посередині колиби кам’яне ватрище, а над ним у даху — димник для виходу диму. Рідкісна для Карпат багатогранна конструкція зрубу.
поч. XX ст.
24. Водяний млин із с. Снідавка
Типова господарська споруда Гуцульщини початку XX століття, збудована Петром Мигидинюком на березі гірського потоку. Млин стоїть на високому цоколі з річкового каменю; всередині збереглися жернова, веретено, кіш і довбані ночви для борошна.
Поради відвідувачам сектора
Найкращі ракурси для фото
Церква Покрови серед смерек — головна домінанта сектора, особливо мальовнича в ранковому тумані. Ґражди на верхніх пагорбах гарно виходять на фоні гірського неба в передвечірню годину.
Як пройти від входу
Сектор займає північно-східний схил музею: від центрального входу рухайтеся вгору головною алеєю повз Наддніпрянщину. Огляд 24 пам’яток на трьох пагорбах триває близько 60–90 хвилин.
Що обов’язково побачити
Завітайте до ґражди із села Яворів — там діє виставка «Дім Памфіра»; знайдіть найменшу хату музею площею 15 м² та розпитайтеть про монету 1690 року, знайдену в підвалинах хати з Бережниці.
Часті запитання про Карпатський сектор
Чи можна заходити всередину хат Карпатського сектора?
Так, у теплий сезон більшість садиб відкриті: всередині представлені гуцульські печі, ткацькі верстати, різьблені скрині та тисячі предметів побуту гірських сіл.
Чи діють служби в церкві Покрови Пресвятої Богородиці?
Так, щонеділі в храмі відбуваються служби. Двічі на рік — на Обливаний понеділок і Покрову — у секторі відзначаються загальномузейні свята.
Чи потрібен окремий квиток у Карпатський сектор?
Ні, як і всі експозиції музею, Карпатський сектор входить до єдиного вхідного квитка.